Ярослав Мельник, «Маша, або Постфашизм»

Цитати

Людиноподібна тварина — це ще не людина.

Бути людиною — це означає жити людським життям, людськими почуттями та думками з дня в день, із року в рік.

Концтабори перетворилися на звичайні хліви та загони для тварин. Фашизм сам себе виснажив, перестав бути фашизмом, страховиськом. Так виник неогуманізм.

Постфашизм — це вже не фашизм, його сутність випаровується, й він, видихнувшись у повному здійсненні, стає новим гуманізмом.

Звичайно, я міг би взагалі не працювати журналістом, а просто спати і їсти. Але тоді я не мав би соціального статусу, а це загрожує сприйняттю себе, шкідливо для психіки. Багато хто божеволів, зачинившись у своєму маєтку, відгородившись від світу.

Наша партія керується загальним світоглядом, згідно з яким дійсність не може вважатися достатнім виправданням для свого існування. Не все, що є, повинно бути. Багато чого потребує змін в інтересах людини, задля її все більш повної відповідності своєму званню.

Благородству немає звідки народжуватися, як тільки з думки про людину.

«Авторитет батьків» завжди спирався на обман: що вони володіють кінцевою істиною і що їхнє життя — правильне. Але я не знав, що таке правильне життя. Як сказав один античний мудрець, «правильне життя — це моє». Ось це більше відповідало дійсності.

Мені подобалися ці дні, коли я відчував, що «повинен» щось зробити: коли сила, яка змушувала мене щось робити, знаходилася не в мені всередині, а діяла ззовні. Я просто мусив встати о шостій ранку і прибути до редакції. Це було рабство, і це була якась свобода. Мені не треба було вирішувати, чим зайнятися, робити болісний вибір. Все спрощувалося всередині. Дивно, але я себе навіть більше поважав у такі дні — хоч і не належав собі.

У такі хвилини я почувався чоловіком, ставився до себе як до чоловіка: я щось робив, не питаючи її.

Ми всі живемо в правильному, як вважаємо, світі. Але свідомість, яка так вважає, покрита тонкою плівкою сліпоти. Досить цю плівку розірвати, як правильний світ в одну мить перетворюється на неправильний і навіть жахливий.

Жахлива прірва, що розділяє поняття «людина» і «тварина» — суто мовна. Мова — дзеркало нашої свідомості: одночасно вона і формує цю свідомість.

До «не свого», до «чужого», можна ставитися не по-людськи: це основне. А вже те, чи входить у це «не по-людськи» гноблення, експлуатація, позбавлення прав, свободи, життя чи поїдання — деталі.

Як у іудеїв Бог був лише Богом іудеїв, а не всіх людей, так у Христа Бог — це Бог тільки людей, а не всього живого. Він милосердний до сльози людини, але сльоза теляти йому байдужа.

Людина — це не тільки «совість», але й мільярди клітин, які потребують щоденної, щосекундної їжі.

Ідеал, доведений до кінця, є несумісним із життям.

Якщо завтра всім помирати, якщо завтра кінець світу, то можна не тільки ставитись один до одного як до брата, але можна також не їсти ні тварин, ні рослин — взагалі нічого не їсти. Можна здійснити остаточний «ідеал людини». Якщо завтра кінець світу, то його можна зустріти і з голодним шлунком.

Жити безкомпромісно — не можна. Безкомпромісно можна лише вмирати.

Якщо твої дід і прадід пили кров — то для тебе це вже святі патріархальні традиції. Розумієш? Річ не в тому, що вони пили кров, а в тому, що вони твої дід і прадід.

Свобода людини може набувати самогубних для неї форм.

Постфашизм — це найстрашніший фашизм, тому що неусвідомлений, «зі спокійною совістю».

Істина занадто складна, щоби бути простою та однозначною.