Мирослав Дочинець, «Криничар»
Цитати
Що сердитися на людей, котрі не такі, як ти. У Бога всього багато.
Барабан звучить порожній, а набитий лахміттям ‒ глухне.
У кого нічого немає, той нічого й не втрачає.
Залишати завжди є що. Хіба тобі не лишають увесь світ ті, що відходять? Тож і ти його залишай, але хоч на мізерію ліпшим, бодай на гірчичну зернину багатшим.
Світ мене не приймав, люди сторонилися, а пси нараз прихистили, пригріли, мали за свого. Скількох людей я стрічав за життя, що були дурнішими, нікчемнішими і злішими за останнього шолудивого собаку. І скількох знаю поважних господарів, які не варті ні щопти довіри й відданості їх псів.
Письмо ‒ хитромудра штука. Кортить написати много, але слів для цього зужити мало. Це як із грішми: можна мати їх густо, та обходитися малим. Що багатший чоловік, тим суворішу міру мусить знати, сповідати спасенну самообмеженість.
Не траться за чужим і матимеш повноту свого; не збивайся на дешевизну ‒ і матимеш найдорожче.
Коли дають ‒ бери, коли не дають ‒ чекай, коли дадуть. Роби так, аби дали.
Коли нікому не треба, то нікому, а коли комусь ‒ то всім. Що міль не з’їсть, то сточить заздрість.
Добрий ‒ дурному брат.
Голубине перо, яке б не було легке, само в небо не злетить, без живого голуба. Так і людська скусність без іскри Божої ‒ лише втома рук і духу.
Легкі на суд ті, що не творять.
Скарби не в скринях, а під ногами. Якщо для тебе кожен камінь, кожна трісочка й перце птиці, кожне слово почуте будуть цінністю, то ти на кожному ступні натикатимешся на скарби.
Чоловік, щоб довго при силі лишався, і м’ясиво має їсти чоловічої статі.
Коли кортить з’їсти три кусні ‒ зайдися двома. І буде твоя ситість поживною і легкою.
Час ‒ то найцінніша монета нашого життя.
Як бритву правлять об ремінь, так чоловік править себе об інших людей.
Втомлює нас більше не фізична важкість, а тягар несвободи, безпросвітності і марнота заробку.
Головне не вміти, а любити щось робити. Що ти любиш робити?
Як прийшов, так і пішов, без жалю й радості. Так усе в цьому світі нам треба вчитися полишати.
Жодне високе ремесло немислиме без нутряної свободи.
Так інколи стається. Коли караван повертається, хромий віслюк виявляється першим.
Те, що нам дарують, не ціниться. А що більше дарують, то більше звикаємо, наче так воно й має бути.
Той, хто заробляє, має першим з того користатися. Аби втішитися роботою.
І найголовніше: багатство не в скрині з грошима, а в тому потічку, що неперервно повнить цю скриню і перетікає далі, в інші скрині.
Чоловік народився, аби не відділятися від землі, бодай ногами мати з нею зближення.
Все значуще, все посутнє дається нам на зломі.
Надія ‒ це сни тих, що не сплять.
Надмірність ‒ тихий убивця. І ніколи не буде мало тому, хто задовольняється малим.
Безсмертя людини в двох благах ‒ шукати правду і творити добро.
Много тих, що беруться вчити, і мало таких, від яких навчаєшся.
Господь думає про нас, але нашими головами. Господь помагає нам ‒ нашими руками.
Вчися прямоходінню, прямостоянню і прямосидінню!
«Чого досяг? ‒ старий влегшено присів на лавицю, поклав на коліна руки. ‒ Хіба конче чогось досягати, змагатися за нагороди й похвали? Он павук які візерунки плете й не чекає подяки. Надлетить вітер, подре його плетиво, а він перечекає негоду й далі плете. Бо така його судьбина…
Приймають того, хто приходить без страху.
Така помислива людська натура. Люди тайкома ненавидять свого благочинника.
Щастя ‒ це бути очима і вухами Господа.
Не важить, як чоловік стоїть і як він іде. Важить ‒ куди йде і куди приходить.
Війна людей їсть, а кров’ю запиває.
Спати ‒ це більше мистецтво, ніж битися.
Якщо не маєш того, що любиш, то полюби те, що маєш.
Коли ти не можеш укусити караючу руку, то цілуй її.
Порожня рука ‒ злодійська рука, порожня голова ‒ майстерня диявола…
Доки ти йдеш, ти в дорозі. Доки мислиш ‒ дієш. Доки дієш ‒ ти потрібен людям, Богу і собі. Цього я й прошу в молитвах щодня ‒ потрібності. За це і дякую щовечора.