Марина Смагіна, «Волковиці»

Цитати

Чи чула ти, дівчинко, про чари Карпат? Про те, як неживе оживає, а люди перекидаються на дерева та потічки? Чи чула ти про таємниці Лісу та казки, що їх розповідають стрімкі гірські річки?
Скільки тих казок нашептали мені наші смереки… Скільки навіяли гори вві сні в темну нічну годину…

Хіба існує час там, де ніхто його не вимірює, бо навіщо?

Коли з’являється щось нове, ніби вперше, начебто особливе, то воно не довго таким залишається. Подібне мовби магнітом притягується до того нового, і поволі воно стає звичним.

Будь-яка місцина, де з’являється час, втрачає можливість бути вічною. Вона починає старішати. І колись помирає, як і люди, які відміряють час.

Чи можна зрозуміти, про що все на світі говорить? Он, люди, і ті, розмовляючи однією мовою, порозумітися іноді не можуть, що вже й казати про річки та ліси…

В горах сонце ніколи не освітлює одні й ті ж краєвиди. Все змінюється, геть усе.

Ти — то не завше лише ти.

Гори не люблять тіл. Гірські річки завжди виносять їх кудись, дерева скидають зі себе, мов сухе листя.