Юрій Андрухович, «Рекреації»

Цитати

…такі собі романтики, що наважилися відпочивати на огидних карпатських турбазах, де коридори пахнуть карболкою, а мінеральна вода — нафтою, але нічого, хай їдуть шукати в горах свій едельвейс…

…королівство мінеральної води та вологих простирадел у зимних кімнатах…

— Я, кстати, Есенина очень люблю, — як міг, виправляв незручне становище Пєтя. — Кто-нибудь из вас помнит Есенина?
— Розумієте, — набрався духу Хомський, — ми його любимо.
— Вот и чудесно. Почитай что-нибудь.
— Але ми вважаємо за краще робити те, що в дану мить нам подобається, — продовжував Хомський, — а не те, що ви нам скажете робити.

Мені глибоко приємні ваші думки, але я віддам життя за те, щоб ви не могли їх вільно висловити.

Коли людина щось мусить зробити, вона ні в кого не питає дозволу і робить те, що мусить зробити.

Їх не цікавлять ваші вірші,— розвіяв його сумніви доктор. — Їх цікавить те, що ви — славний поет.

Мені це взагалі до одного місця, але кажіть.

Вони сплять самовіддано і натхненно, сплять усім єством своїм, не шкодуючи життя свого, саможертовно і до кінця. Адже щомиті їх можуть якогось біса розбудити й погнати на фронт чи, може, копати якісь там рови або прокладати вузькоколійку. І тому кожна хвилина дорога — треба спати, поки спиться, поки сіріє світанок, поки сплять усі на світі офіцери й вартові.

Завтра — це тільки інша назва сьогодні.

Або принесіть ще дві склянки зі свого номера. Або дайте щось закурити. Або сядьте і помовчіть разом з нами. Або йдіть звідси до сраки.

…талановитий хлопець, але велике гівно…

— Всем выходить, строиться на улице, — коротко сказав лейтенант.
— Це загалом гарна ідея, друже, — погодився з ним Мартофляк, — але за яким таким хріном ми туди підемо….
— Молчать! — урвав його лейтенант. — Приказ коменданта гарнизона. Всем строиться на улице!
— Пішов ти зі своїм комедіантом, — позіхнув Хомський.

Зрештою, бути розстріляним — не найгірша смерть для поета.

Навіщо жити, коли навіть у нашій улюбленій кав’ярні вони розташували вузол зв’язку, а на сьомому небі — ракетний полігон, навіщо жити, коли вони читатимуть наші душі своїми радарами і викликатимуть нас на шосту ранку мити їхні забльовані сортири; куди мудріше буде не дожити до цього, а тому слід спровокувати когось із них, скажімо, харкнути йому в пику, і він не втримається, пустить автоматну чергу, бо він пам’ятає про честь військового, вище за яку в цьому світі лише наказ командувача, і я зробив би такий фокус уже зараз, негайно, але спершу мені треба пропустити крізь себе твої кулі.