Юрій Винничук, «Танґо смерті»

Цитати

Замолоду ми всі є ніким, навіть найбільші генії, чиї кар’єра і визнання попереду, приходять у цей світ не надто пристосованими до життя, тому й не дивно, що одружившись, наражаємо себе на неабиякі випробування, які рідко завершуються щасливо.

Вона належала до тих перестарілих дівиць, які внаслідок прожитих на самоті років стають у побуті нестерпними, примхливими і занудними.

Наша бабуся теж мала заняття — вона плакала, але ні, не так, як то робить кожен з нас, вона виконувала художній плач, і так, як голосила наша бабця, не голосив ніхто, а слухаючи її, і камінь би заплакав, якби мав чим.

Нашого дідуся знало півміста, бо, повертаючись уночі з якої-небудь кнайпи, він завше повідомляв про це мешканців Львова своїм голосним співом, який мало скидався на спів, зате його важко було відрізнити від ревіння великої рогатої худоби, а тому рідко з якого будинку не відкривалося вікно і не сипалися прокльони на його лису голову.

Кухоль зимної води його остаточно отямлював, і він, уже облизуючись та плямкаючи губами, цікавився, що там на сніданок, на що бабця неодмінно повідомляла, що їсти йому доведеться псячі гівенця у підливі бешамель.

Безсмертя. Адже воно матеріалізується у словах, слово має магічну силу. Господь творив світ за допомогою слова.

Жінки до книг ставляться інакше, часто як до позичених у подруг блюзок, мештів чи кульчиків.

Тоді я вперше побачив, як курка стає кошерною: дідусь узяв її обома руками і почав рвучко метляти так, аби голова крутилася і крутилася, наливаючись кров’ю, а коли стала уже такою червоною, як помідор, дідусь вийняв з кишені тесака і одним махом відбатував голову та зачекав, поки стече вся кров.

Скоро настане такий час, що ти ще будеш заздрити тим, хто помер, а найбільше тим, хто не народився.

Епохальний твір — це той, який піднімається над епохою, а точніше — взагалі кладе на епоху, має її глибоко в дупі, сере на неї, ось що таке епохальний твір.

Наш бідний, нещасний, задрипаний нарід.

При зустрічі з левом найліпше і самому бути левом. Але з жінкою завше треба бути лисом.

Старий галицький єврей — це така ж дивовижа, як і динозавр, його вже не можна побачити живцем, його можна тільки викопати.

Смерть — не завжди є смертю.

Перше, що я помітив — це ідеальний порядок на столі у пана директора, де всі папочки лежали одна в одну, а застругані різнобарвні олівці акуратно стирчали з дерев’яного приладдя, і коли мама, розповідаючи про всі мої приховані таланти, взяла одного такого синього олівчика, покруцькала його в пальцях туди-сюди і поклала на столі, пан директор миттю підхопив його і поклав на те саме місце між червоним і зеленим, аби вони знову стирчали рівненько, як штахети в паркані, а отже, висновок, який можна з цього зробити, невтішний: пан директор Цапський — холерно прикра людина, яка належить до породи педантів прибацаних, в’їдливих і занудних, і якщо він має дружину, то вона давно вже виє на місяць або підмітає листя у парку Кульпарківської лічниці для божевільних.

Я берегла свою цноту для нього і таки зберегла, то вже інша річ, чи він зможе мене її позбавити, але переконатися у тому, що вона збережена, зможе.

Мистецтво, як поганський бог, завше потребує жертв. І хто цих жертв не складає — розчиняється у просторі.

Дзеркала демонструють зовнішність людини в молодшому віці, ніж це в дійсності. Адже світло поширюється з точно визначеною швидкістю, а звідси витікає, що, перш ніж у дзеркалі з’явиться відображення якогось предмета, необхідно, щоб промені світла спочатку впали на цей предмет, потім досягли поверхні дзеркала, відбилися від нього і повернулися до цього предмета, у даному випадку до очей людини, а це означає, що між тим моментом, коли людина кидає погляд на своє відображення у дзеркалі, і тим моментом, коли відбитий образ відображається в оці, минає цілком конкретний проміжок часу, який піддається виміру.

Ніколи не беріть до рук книгу, в якій заходить сонце, бо то може бути ваше сонце…

Коли поетові бракне повітря, він помирає, а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка.

Один-єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.

Не вір жінці, вину і світлу місяця!

Кожен свідомий українець мусить за своє життя посадити дерево, народити п’ятеро дітей і убити ворога.

Кожен великий чоловік має своїх учнів, і завше Юда пише його біографію.

Є люди, які приречені на самогубство. Знаєте, яка статистика? На сьогоднішній день третина самогубців встигла відбути уже генеральну репетицію і перебуває на порозі прем’єри.

Сонце зайшло і не сказало, чи повернеться.

Ніхто не в стані визначити цінності того чи іншого папірчика з якимись каракулями, окрім господаря.

Ніхто вже не відчував себе у безпеці, але кожному здавалося, що якраз він і не має жодних підстав чогось боятися.

Запитують у Бога: «За що!», але Бог і цього разу мовчить.

Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.

А як не стане мене з тобою,
вкриють піски тіла,
стрінемось там, де маки рікою,
там, де їх тінь лягла.